Не має більшого горя в житті людини, ніж поховати свою дитину. Свою кровинку, свою втіху і радість, гордість і красу. А на схилі літ – свою надію та опору. Як це страшно хоронити своїх дітей, адже має бути навпаки. Нехай заступить Господь усіх нас від такого горя.
Не оминуло це горе сім’ю Смільницького Ярослава та Галини. Одна лише мить –і більше немає їхнього сина Андрія, двадцятидев’ятилітнього юнака, старшого солдата 90–го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України Івана Зубка, який загинув у ніч на 24 травня в селі Авдіївка, через улучання снаряду у перекриття бліндажу.
А до повернення додому залишалося зовсім небагато, 14 днів. Цього не сталося…
Зростав Андрій Смільницький у родині, де свято шанують українські звичаї, традиції, обряди, де дотримуються законів церкви. В цій родині з діда – прадіда співають українські пісні, носять вишиванку, шанують пам'ять про предків, від яких багато дізналися онуки про минуле: війну, переселення, життя в колгоспі.
Для всіх нас Андрій залишиться доброю людиною. А був він скромним, відповідальним, мав власну думку умів відстояти свою позицію. Захоплювався малюванням, гарно декламував, приваблював красивим голосом і давав ,як то кажуть, себе любити.
Таким його запам’ятають односельці: молодим, привітним, спокійним, завжди усміхненим, сповненим бажання жити, творити, радіти, любити…
Добра слава про тебе, Андрію, на всі роки. Слава тобі, воїне! Земля тобі пухом!
Царство небесне та вічна пам'ять!